Янв
О романе "Они сражались за Родину" сам Шолохов сказал так: "В нем мне хочется показать наших людей, наш народ, источники его героизма: Я считаю, что мой задолженность, задолженность русского писателя — это шагать по горячим следам своего народа в его гигантской борьбе против иноземного владычества и создать произведение искусства такого же исторического значения, как и сама борьба".
Фев
По думці М. Ю.Лермонтова, це висловлення більш точно розкривало зміст добутку. Образ «земного меду» у співвіднесенні зі змістом поеми стає символом земних життєвих благ і радостей, на які деспотична влада, релігія накладали заборону. Таким чином, епіграф, з одного боку, як би народжував думку про несправедливість заборон, що обмежують повноту й радість земного життя, а з іншого боку - підводив до розуміння законності протесту проти всіх земних і небесних «заклять», що перетворюють людини в покірного виконавця чужої волі. час, Що Залишився, уроку присвячуємо роботі, що допомагає усвідомити найважливіші поетичні особливості добутку М. Ю.Лермонтова. Із цією метою пропонуємо учнем подумати над такими питаннями:
-18
Бирюк - личность цельная, но трагичная. Его трагедия заключается в том, что у него есть собственные взгляды на жизнь, но иногда ему приходится ими поступаться. В произведении показано, что большинство крестьян середины XIХ века относились к воровству, как к чему-то обыденному: «Вязанки хворосту не даст из леса утащить», - говорил мужик, будто у него было полное право красть из леса хворост. Конечно, главную роль в становлении такого мировоззрения сыграли некоторые социальные проблемы: необеспеченность крестьян, необразованность и безнравственность. Бирюк не похож на них. Он сам живет в глубокой бедности: «изба Бирюка состояла из одной комнаты, закоптелой, низкой и пустой, без полатей и перегородок»,- но не ворует если бы он воровал лес, он мог бы себе позволить белую избу и пытается отучить от этого других: «а ты все равно воровать не ходи». Он четко осознает, что, если каждый будет воровать, станет только хуже.
-24
Поезія Ольжича Олега Кандиби насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича - вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам - своя найвища й, чесно кажучи, єдина гідна нагорода, що вища навіть за славу. Ольжич належав до групи письменників-націоналістів, що визначали свій світогляд як «трагічний оптимізм», що несе у собі певну філософічність. Перш за все у назві «трагічний оптимізм» поєднано непоєднуване, це вже, по суті, такий собі філософічний парадокс. Назва світогляду письменника умовна, а для самого Ольжича й зовсім сумнівна, бо його світогляд скерований не на трагічне в житті людей і народів, а на цілковите переборення трагічного - переборення не через оптимізм, а через героїчну самопожертву, через самовільну відмову від усіх тих духовних та інших благ земних, що їх здійсненність, осяжність і бажаність саме оптимізм звичайно обстоює.
Янв
Ничипоров И. Б. У відкликаннях критиків 1910-х рр. нерідко звучали судження про нібито видалення, що відбувається в романі, від зображення сучасності до "релігійних настроїв" і недостатнім висвітленні революційних подій 190507 р. [1]1 Однак уже в цьому першому романі чітко виразилися особливості зайцевского історизму, заснованого на субъективации зображення, на збагненні того, як в індивідуальних шуканнях персонажів виразився умонастрій інтелігенції на рубежі століть, дух епохи потрясінь, що насуваються
Робинзон Крузо роман, содержание которого составляет история необыкновенных приключений йоркского Моряка XVII в. якобы рассказанная им самим, попавшего после кораблекрушения на необитаемый остров. Благодаря предприимчивости, энергии, трудолюбию Робинзон выдержал одиночество в течение долгого времени. Дефо наделил своего героя не только прекрасными человеческими качествами - мужеством, умом, волей и трудолюбием, но и всеми чертами «идеального» буржуа:
Рассказ Ивана Сергеевича Тургенева “Муму” меня очень поразил. Когда Герасим убил собачку, я не могла сдержать слез. А как же было тяжело ему самому! Ведь он вырастил Муму из маленького щенка.
Это единственное существо, которое любило Герасима, да и он успел привязаться к собачонке. Но Герасим был крепостным и вынужден выполнять все приказы и капризы своей госпожи. Я задаю себе вопрос: “Почему же Герасим не ушел в деревню с Муму?