Настирлива ідея Достоєвського - роздвоєння особистості. Юнацька повість "Двійник" - одна із самих улюблених його книг. Критика прийняла повість погано, але Достоєвський високо цінував її. Він писав: "Навіщо мені втрачати чудову ідею, найбільший тип, по своїй соціальній важливості, що я перший відкрив і якого я був провісником".
У романі А. И. Солженицина "У колі першому", богатом на міркування про призначення письменника в Росії, знаходимо часті відгуки на тему, що цікавить нас. Належать ці відгуки й самий оповідач, і близьким йому за духом персонажам
Один з епізодів роману (глава 62-я) присвячує нас у відвертий "чоловічу розмову" двох свояків: "знаменитого" радянського письменника Миколи Галахова й радянського дипломата Інокентія Володина. Інокентій задає родичеві безстороннє питання: "Ти - замислювався?., як ти сам розумієш своє місце в російській літературі? От тебе можна вже видати в шести томах. От тобі тридцять сім років, Пушкіна в цей час уже ухлопали. Тобі не загрожує така небезпека. Але однаково, від цього питання ти не підеш - хто ти? Якими ідеями ти збагатив наше змучене століття?.. Понад, звичайно, тих незаперечних, які тобі дає соціалістичний реалізм".
Фрідріх Шиллер драматург і поет; народився в сім'ї полкового лікаря, пройшов курс навчання в закритій військовій школі при дворі герцога Вюртембергского, з якої був випущений у званні полкового лікаря. Провівши багато років на цій «плантації рабів» під особистим наглядом одного із самих огидних тиранів тодішньої феодальної Німеччини, Шиллер на особистому досвіді пізнав деспотизм панівних класів і безправ'я третього стану, до якого належав
З посиленням у творчості Кавафиса соціальної теми (з тенденцією до типізації й об'єктивізації зображення) зв'язаний поступовий відхід поета від романтичних і символістських позицій. Рухаючись до реалістичності, Кавафис визнає ідею символу як джерела поетичної образності, ефективного засобу художнього узагальнення реальності. Так виникають античні маски Кавафиса - вірші, у яких опис «давніх днів» через вічні образи висвітлює сучасність
Кавальканти належав до школи поетів «Солодкого нового стилю» («Dolce stil nuovo»), після смерті Гвидо Гвиницелли (1276) уважався проводирем цієї школи, куди входили Чино да Пистойя й молодий Данте. Любовна лірика К. продовжує традицію провансальської куртуазної поезії, що прославляє служіння дамі, але за теорією «Солодкого нового стилю» прекрасною дамою може бути не обов'язково дружина феодала, саме поняття шляхетності змінюється й втрачає свій характер - теперішня шляхетність дівчини в її красі й моральній силі. Любов у лірику Кавальканти - споглядальне почуття, благоговіння й благословення краси, що піднімає душу, як це, наприклад, бачимо в знаменитому сонеті «ПРО, хто вона...»:
Весь 1827 р. Міцкевич працював над поемою «Конрад Валленрод». У цій поемі, поет звертається до середньовічного періоду історії Литви, боротьби із хрестоносцями. Її герой вище всього ставить патріотичний обов'язок, в ім'я порятунку батьківщини відмовляється від усього особистого. Він романтично прекрасний, величний і трагедійний. Конрад готовий боротися за вітчизну до кінця своїх днів і будь-яких засобів, але він самотній у таборі ворогів, тому його боротьба - лиш перший крок, що не принесе плодів, якщо не буде продовжений.
Навесні й улітку 1825 р. у місто з'їхалося чимало російських змовників. Серед них був князь С. Волконський. Міцкевич зійшовся з ним і його сподвижниками, що досить вплинуло на формування світогляду поета. Майже відразу по прибуттю в Одесу Міцкевич потрапив у любовні мережі Кароліни Собанской, що дружила з генералом Виттом, таємним царським шпигуном.