Аналіз вірша - Волі сівач пустельний...
У вірші виражене розчарування поета в дієвості політичної пропаганди, що, як він у цей час думає, але в стані розбудити "мирні народи". Епіграф узятий з Євангелія від Матфея, гл. 13, ст. 3.
У цій притчі говориться про те, що вийшов сівач сіяти, але в кожного зерна була своя долі. Одне поклевали птаха, інше потрапило на кам'янистий ґрунт, інше в бур'яни. "А інше впало на добру землю й принесло плід: одне в сто крат, а інше в шістдесят, інше ж у тридцять. Хто має вуха чути, так чує!" Для Пушкіна доброю землею, добрим ґрунтом була воля, вільне життя. І він почував себе сівачем, що сіяє волю, але він "пустельний", тобто самотній, і "вийшов рано, до зірки", тобто був зачинателем у цій справі, і почав занадто рано, коли народ ще не був готовий до перетворень. Ніхто не відгукується на його покликання до волі, і страшний сумнів охоплює поета: а чи потрібні народу дарунки волі, може, йому спокійніше в рабстві? Порівнюючи народ із чередою, що сліпо треба кличу пастуха, тобто правителя, поет втрачає надію розбудити їх "честі кличемо", принаймні, йому не представляється можливим зробити це зараз. Народ приречений, тому що в нього така доля("Спадщина їх з роду в пологи Ярмо із гремушками так бич") і поки вони залишаться "мирним народом", тобто не готовим до нововведень, до бунту в ім'я волі, поки в них не з'явиться бажання щось змінити, а не бездумно, закривши ока й склоня голову підкорятися цареві, насіння волі, що хотів посіяти Пушкіна, не проросте. А зараз поет тільки втратив "час, благі думки й праці...".