Звертання Гоголя до театру було цілком закономірним. Його інтерес до театрального мистецтва виявився ще в Ніжині. Один час він навіть припускав стати професійним актором. По глибокому переконанню Гоголя, театр - «це така кафедра, з якої можна багато людям сказати добра». Тільки національно самобутня драматургія, що правдиво відбиває живу сучасність, могла, по думці Гоголя, відродити російський театр: «Росіян характерів, нас самих дайте нам, наших дурнів, наших диваків, на сцену їх, на сміх всім». Із самого початку Гоголь прагнув створити суспільну комедію, що викривала б не окремих осіб, а виступала «проти цілого безлічі зловживань, проти відхилення всього суспільства від прямої дороги».

полная версия текста...

«Герой нашого часу» - перший прозаїчний психологічний^-психологічний-соціально-психологічний і філософський роман у російській літературі. Кожна окрема повість, що входить у роман, пов'язана з існуючої вже жанровою традицією: шляховий нарис, кавказька повість, світська повість. Але в цілому «Герой нашого часу» - якісно нове явище, роман, що відрізняється гостротою в постановці найважливіших проблем соціального, морального, філософського плану

полная версия текста...

Герой і час. У назві роману два опорні, ключові слова: герой і час. Обоє вони важливі, тому що тільки в їхньому сполученні проясняється думка автора. Звичайно, Печорин надійшов жорстоко стосовно Максима Максимичу, виявивши байдужість (як ми знаємо, напускне) при зустрічі. Але при цьому можна згадати жорстокість горців, жорстокість контрабандистів. Справа не в одному Печорине. Сама дійсність жорстока й нелюдська. Час породжує такого героя, але герой, у свою чергу, пояснює час

полная версия текста...

«Герой нашого часу» (1838-1839). Проблематика роману - підсумок багаторічних шукань Лермонтова, новий етап у його творчому шляху, що предвится багато чого й багато чого... У романі Лермонтов знову звертається до проблеми, що мала дуже велике значення в суспільно-політичному, психологічному й філософському плані: доля неабиякої людини в сучасному йому суспільстві. Лермонтов писав свій роман з постійною орієнтацією на Пушкіна, що підкреслювалося вже прізвищем героя: Печорин - Онєгін (Печора й Онега - дві північні ріки, що течуть порівняно недалеко друг від друга). Слідом за Пушкіним Лермонтов звертається до аналізу образа свого сучасника, що не має можливостей реалізувати свої здатності в несприятливих суспільних умовах. Це протиріччя дане в Лермонтова більш різко.

полная версия текста...

Звертання до прози - закономірний процес, пов'язаний з новими явищами в російській літературі 30-х років. Лермонтов не міг не бути захоплений цим процесом. Його самий ранній прозаїчний добуток - незакінчений історичний роман «Вадим» (1832- 1834). Роман був присвячений надзвичайно актуальній проблемі: участі дворянина в селянському повстанні. Вадим з таємними планами мести стає слугою поміщика Палицина. Він розпалює в кріпаків ненависть до поміщика й примикає разом з ними до пугачевскому повстання. Легко помітити певну подібність лермонтовского задуму з «Дубровским».

полная версия текста...

Поема «Мцири» (1839), що також виросла з ранньої творчості поета, була закінчена після «Демона». Ця обставина здобуває особливе значення, тому що дає подання про логіка художнього розвитку Лермонтова. Проблематика «Мцири» пов'язана із центральними темами лермонтовского творчості. Це подальший розвиток і до відомого ступеня завершення багаторічних роздумів поета над характером романтичного героя й принципами його зображення.
полная версия текста...

Новий відтінок у трактуванні того ж мотиву втримується й у відомому вірші «Виходжу один я на дорогу...» (1841). У ньому підводить своєрідний підсумок довгим роздумам Лермонтова над проблемою «людин і природа», про яку багато писали й сперечалися поети-«любомудри», Баратинський і ін. Вірш це, маленьке по розмірі (20 рядків), доконане по художній виразності й композиційній домірності, чітко передає розвиток поетичної думки

полная версия текста...