У своїй ліричній спадщині Сергій Єсенін залишила нам яскраві, світлі образи російської природи. Самобутність його поетичного слова бере джерела в красі, звичаях і фольклорі Рязанщины - батьківщини поета. «Рязанські поля, де мужики косили, де сіяли свій хліб» стали колискою його поезії. Відомо, що першими творами Сергія Єсеніна стали частівки для сільських дівчин. Та і як же інакше? Адже поет сам сказав:
полная версия текста...
«Вірші я почав писати рано, років у дев'ять», - говорить поет у своїй автобіографії. Його перші віршовані досвіди були звичайно, слабкими, але вже в них можна былс помітити незвичайність авторського світосприймання, його творчу індивідуальність, що проявляються в незвичайній системі образів, у новизні порівнянь, метафор епітетів:
полная версия текста...
Чим крупніше художник, чим масштабніше його творчість, чим самобытнее талант, тим сутужніше сучасникам по достоїнству оцінити його внесок у духовне життя націй. У більше пізніх віршах Єсенін, як би підводячи підсумки своєї творчої діяльності, писав: «Моє село лише тим і буде знаменито, що тут колись баба народила російського скандального пиита». Єсенін прожив усього тридцять років, але слід, залишений їм у поезії, незгладимий. Багата талантами російська земля.
полная версия текста...
«Мені смутно на тебе дивитися...» - так починається вірш Сергія Єсеніна, найбільше мені що сподобалося. У цього поета мені подобаються багато віршів, особливо про милі серцю російські простори, села, берези. У них всі слова зрозумілі, читаються просто й легко. Це ж вірш, на мій погляд, якось виділяється із загальної маси. Є схожі на нього, такі, як «Лист до жінки», «Вечір чорні брови насупив...», але це мене більше торкнулося. У рядках видно жаль про те, що було й чого не виправити вже. Відчувається, що Єсеніну важко було його написати, душа його була скована ланцюгами минулого. Він з розпачем дивиться на підсумок прожитого років: Начебто дощик мрячить Із душі небагато омертвілої.
полная версия текста...
У ряді великих художніх відкриттів російської літератури XX століття поетична система Бориса Пастернаку по праву займає одне з перших місць поряд із творчістю Блоку й Маяковського. У кожного поета свій «образ миру, у слові виявлений». Зорове відчуття всякої людини вибірково й відмінно від сприйняття інших. Щодо цього художник - людин подвійно, тому що йому має бути не просто побачити мир, але й представити його знову, уже перетвореним, пропущеним через призму творчої уяви. Поетична картина миру, таким чином, є власністю самого автора, і відбувається в ній існує за його законами. Відклавши томик поезії Пастернаку, задумаємося про той неповторний світ, що створив поет.
полная версия текста...
Поезія Бориса Пастернаку не легка для сприйняття. Справа отут не тільки в складності його поетики, але й у глибині й динаміку думки. Ніколи поет помітив, що філософія - листя поезії; читаючи його вірші, переконуєшся в цьому знову й знову. Філософська традиція в російській ліриці представлена такими іменами, як Баратинський, Пушкін, Лермонтов, Тютчев. У своїй творчості вони міркували про питання буття, життя й смерті, людського призначення й духовності, взаєминах людини й миру, людини й природи. Ідеали Істини, Добра й Краси знаходять своє вираження в добутках всіх великих художників поза залежністю від місця й часу їхнього існування, тому що саме ці цінності визначають людське життя в цілому: вони суть її, першооснова.
полная версия текста...
1905 год. Террорист Дудкин дает Николаю Аполлоновичу Аблеухову бомбу («сардиницу ужасного содержания»), а более важное в партии лицо - Липпанченко – требует, чтобы Николай Аполлонович подложил эту бомбу своему отцу – сенатору Аполлону Аполлоновичу Аблеухову. Бомба с часовым механизмом сложными путями попадает к сенатору. Сын узнает об этом, но не может найти бомбу, не может убрать ее из кабинета отца... Ночью, в пустом кабинете раздается взрыв. Отец решил, что сын хотел его убить, сын не может доказать обратного. Судьбы других героев также трагичны: еще до взрыва террорист Дудкин, сойдя с ума, убивает провокатора Липпанченко.