Колекція творів: Причини загибелі Катерини
Драма "Гроза» - це вершина творчості Островського. У своєму добутку письменник показує недосконалість пат-риархального миру, вплив будуючи на вдачі людей, він рас-кривает перед нами суспільство з усіма його пороками й недо-статками, і разом з тим він уводить у драму героя, відмінного від цієї громади, далекого їй, виявляє вплив суспільства на цю людину, те, як персонаж входить у коло цих людей. В "Грозі» цим новим, відмінним від інших героєм, "променем світла» стає Катерина. Вона належить до старого пат-риархальному миру, але разом з тим вступає в непримиренний конфлікт із ним. На її прикладі письменник показує, насколь-до жахливо перебувати в "царстві деспотів і самодурів» чоло-століттю з такою чистою душею, як Катерина. Жінка вступає в конфлікт із цим суспільством, і, поряд із зовнішніми пробле-мами, у душі Катерини назрівають внутрішні протиріччя, які в сукупності з фатальними обставинами приво-дят Катерину до самогубства
Катерина - жінка із сильним характером, але тим часом навіть вона не може протистояти "царству самодурів і деспотів».
Свекруха (Кабаниха) - натура груба, владна, деспотич-ная, неосвічена, вона закрита для всього прекрасного. Із всіх діючих осіб Марфа Ігнатіївна робить найбільш сильний тиск на Катерину. Сама героїня зізнається: "Каби не свекруха!.. Розтрощила вона мене... від її мені й будинок-те обрид: стіни-те навіть противні». Кабаниха постійно про-виняет Катерину чи ледве не у всіх смертних гріхах, дорікає й чіпляється до неї із приводу й без приводу. Але Кабаниха не має морального права знущатися й засуджувати Катерину, адже внутрішні якості дружини її сина по своїй глибині й чистоті не можуть рівнятися з огрубілою, черствої, низкою душею Марфи Ігнатіївни, а тим часом Кабаниха є однієї з тих, із чиєї вини Катерина приходить до думки про самогубство. Після смерті головної героїні Кулигин говорить: "...душу ті-перь не ваша: вона перед суддею, що милосерднее вас». Катерина не може упокоритися із гнітючої, що давить атмосфе-рій, що панує в Калинове. Її душу прагне до волі за всяку ціну, вона говорить, "що мені захочеться, так і зроблю», "я піду, та й була така». Із заміжжям життя Катерини перетворилася в суще пекло, це існування, у до-тором немає радісних митей, і навіть любов до Бориса не рятує її від туги
У цьому "темному царстві» всі їй чужо, все гнітить її. Вона, по звичаях того часу, вийшла заміж не зі своєї волі й за нелюбу людину, який вона ніколи не полюбить. Катери-На незабаром зрозуміла, наскільки слабка й жалюгідний її чоловік, він сам не може протистояти своїй матері, Кабанихе, і, есте-ственно, не здатний захистити Катерину від постійних випа-дов з боку свекрухи. Головна героїня намагається переконати себе й Варвару в тім, що любить чоловіка, але все-таки пізніше зізнається сестрі чоловіка: "Мені шкода його дуже». Жалість - єдине почуття, що випробовує вона до чоловіка. Каті-Рина сама прекрасно розуміє, що їй ніколи не полюбити чоловіка, а слова, вимовлені нею при від'їзді чоловіка ("як би я тебе любила»), - це слова розпачу. Катериной завла-справа вже інше почуття - любов до Бориса, і спроба її вхопитися за чоловіка, щоб запобігти лиху, грозу, прибли-жение якої вона почуває, марна й марна. Тиша не внемлет їй, він коштує поруч із дружиною, але у своїх мріях уже далекий від її - його думки про пиятики й гулянку за межею Калинова, сам же він говорить дружині: "Не розберу я тебе, Катя!» Так уже куди йому "розібрати» її! Внутрішній мир Катерини занадто складний і незрозумілий для людей, подібних Кабанову. Не тільки Тихін, але й сестра його говорить Катерине: "Я не розумію, що ти говориш».
В "темному царстві» немає жодного людини, щиросердечні якості якого були б рівні Катерининим, і навіть Бо-Рис - герой, виділений жінкою із всієї юрби, недостоин Катерини. Її любов - це бурхлива ріка, його ж - маленький струмочок, що от-от загрожує пересохнути. Борис збирається всього лише погуляти з Катериной під час від'їзду Тихона, а потім... потім видно буде. Його не занадто турбує, чим обер-нется захоплення для Катерини, Бориса не зупиняє навіть попередження Кудряша: "Ви її зовсім загубити хочете». На останнім побаченні він говорить Катерине: "Хто ж це знав, що нам за любов нашу так мучитися з тобою», - адже при першій зустрічі жінка сказала йому: "Загубив, загубив, за-губив».
Причини, що спонукали Катерину на самогубство, скри-ваются не тільки (так навіть і не стільки) у суспільстві, окружа-ющем її, а в ній самої. Її душу - це дорогоцінний камінь, і вторгнення в неї сторонніх часток неможливо. Вона не може, подібно Варварі, діяти за принципом "аби тільки все було шито так крите», не може жити, зберігаючи в собі таку страшну таємницю, і навіть визнання перед усіма не приносить їй полегшення, вона розуміє, що ніколи не спокутає провину перед собою, і не може упокоритися із цим. Вона встала на шлях гріха, однак не буде збільшувати його, збрехавши собі й всім, і розуміє, що єдине рятування від її щиросердечних борошн - це смерть. Катерина просить Бориса взяти її в Сибір, але навіть якщо вона втече із цього суспільства, їй не призначене сховатися від себе, від каяття совісті. Якоюсь мірою це, можливо, розуміє й Борис і говорить, що "тільки одного й треба в Бога просити, щоб вона вмерла скоріше, щоб їй не мучаться довго!» Одна із проблем Катерини в тім, що " обманювати-те вона не вміє, сховати-те нічого не може». Не обманювати, не приховувати ні від себе, ні тим більше від інших вона не може. Катерина постійно мучається свідомістю своєї гріховності
У перекладі із грецького ім'я Катерина означає "завжди чиста», і наша героїня, безумовно, завжди прагне до ду-шевной чистоти. Їй далека всякого роду неправда й неправда, навіть потрапивши в подібне занепале суспільство, вона не змінює своєму внутрішньому ідеалу, вона не хоче стати такий же, як багато з людей того кола. Катерина не усмоктує бруд, її можна зрівняти із квіткою лотоса, що росте на болоті, але, незважаючи ні на що, розцвітає неповторними белоснеж-ними квітами. Катерина не доживає до пишного цвітіння, її полурасцустившийся квітка зав'янула, але в нього не проникнули ніякі отруйні речовини, вона вмер безневинним